Рекомендація 
                       про роботу на умовах 
                     неповного робочого часу 
                              N 182 
 

     Генеральна Конференція Міжнародної організації праці,

     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро 
праці та зібралася 7 червня 1994 року  на  свою  вісімдесят  першу 
сесію,

     ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно роботи  на  умовах 
неповного  робочого  часу,  що є четвертим пунктом порядку денного 
сесії,

     вирішивши надати  цим  пропозиціям  форми  рекомендації,  яка 
доповнює Конвенцію  1994  року  про  роботу  на  умовах  неповного 
робочого часу ( 993_040 ),

     ухвалює цього двадцять четвертого дня  червня  місяця  тисяча 
дев'ятсот  дев'яносто  четвертого року нижченаведену Рекомендацію, 
яка може називатися Рекомендацією 1994 року про роботу  на  умовах 
неповного робочого часу. 

     1. Положення цієї Рекомендації повинні розглядатися у зв'язку 
з положеннями Конвенції 1994 року про роботу на  умовах  неповного 
робочого часу ( 993_040 ) (надалі наводитиметься як "Конвенція").

     2. У цій Рекомендації:

     a) термін "працівник, зайнятий неповний робочий час", означає 
особу,  яка працює за наймом,  нормальна тривалість робочого  часу 
якої  менша  від  нормальної тривалості робочого часу працівників, 
зайнятих повний робочий  час  та  які  перебувають  в  порівнянній 
ситуації;

     b) нормальна тривалість робочого часу,  вказана  в  a),  може 
розраховуватися   потижнево  чи  у  середньому  за  певний  період 
зайнятості;

     c) термін  "працівник,  зайнятий  повний  робочий  час,  який 
перебуває в порівнянній ситуації"  означає  працівника,  зайнятого 
повний робочий час, який: 
        i) має такий самий тип трудових відносин; 
        ii) має такі самі чи аналогічні вид роботи чи професію; і 
        iii) працює у тому самому структурному підрозділі чи, якщо 
у ньому немає працівників,  зайнятих повний робочий час, та тих що 
знаходяться  у   порівнянній   ситуації,   то   на   тому   самому 
підприємстві,  чи,  якщо  на цьому підприємстві немає працівників, 
зайнятих повний робочий час,  та тих що перебувають у  порівнянній 
ситуації, то в тій самій галузі економічної діяльності;

     d) що й відповідний працівник, зайнятий неповний робочий час;

     e) не вважаються працівниками,  зайнятими повний робочий час, 
працівники,  зайняті повний робочий час,  що  опинилися  в  умовах 
часткового безробіття, внаслідок тимчасового скорочення нормальної 
тривалості їх  робочого  часу,  що  має  колективний  характер,  з 
економічних, технічних чи структурних причин.

     3.
 Ця  Рекомендація  застосовується  до   усіх   працівників, 
зайнятих неповний робочий час.

     4. Відповідно до  національного  законодавства  чи  практики, 
роботодавці  повинні консультуватися з представниками зацікавлених 
працівників з приводу  широкомасштабного  введення  чи  розширення 
масштабу  застосування  роботи  на умовах неповного робочого часу, 
відповідних правил та процедур  та  можливих  засобів  захисту  та 
заохочення такої роботи.

     5. Працівники,  зайняті неповний робочий  час,  повинні  бути 
проінформовані  у письмовій формі чи будь-яким іншим способом,  що 
відповідає   національному   законодавству   та   практиці,    про 
особливості їхнього найму.

     6. Зміни,  які відповідно до статті 6 Конвенції (  993_040  ) 
необхідно  вносити  до  передбачених  законом  систем  соціального 
забезпечення,  основані на професійній  діяльності,  повинні  бути 
спрямовані на:

     a) поступове  зниження,  у відповідних випадках,  мінімальних 
норм заробітків чи тривалості  робочого  часу,  що  є  умовою  для 
охоплення цими системами;

     b) забезпечення,  залежно від обставин, працівників, зайнятих 
неповний робочий час, виплатою мінімальних чи одноразових допомог, 
зокрема допомог по старості, у випадку хвороби, по інвалідності та 
по материнству, а також сімейних допомог;

     c) визнання  в  принципі,  що  працівники,  зайняті  неповний 
робочий час, трудові відносини яких припиняються чи призупинені та 
які шукають тільки  роботу  на  умовах  неповного  робочого  часу, 
задовольняють  умову  готовності розпочати роботу,  що вимагається 
для виплати допомог по безробіттю;

     d) зниження   небезпеки   обмеження   інтересів  працівників, 
зайнятих неповний робочий час, системами, які: 
        i) обумовлюють   отримання  права  на  допомогу  наявністю 
певного періоду чи  то  період  страхування,  сплати  внесків,  чи 
трудовий стаж протягом певного періоду часу; чи 
        ii) визначають розмір допомог залежно  як  від  середнього 
заробітку  на  попередній  роботі,  так  і від тривалості періодів 
страхування, сплати внесків чи трудового стажу.

     7.
 1)  У відповідних випадках мінімальні норми,  що обмежують 
доступ до приватних професійних систем, що доповнюють чи замінюють 
передбачені  законом  системи  соціального  забезпечення,  повинні 
поступово знижуватися для того,  щоб працівники,  зайняті неповний 
робочий час, були охоплені ними якомога ширше.

     2) Працівники,  зайняті   неповний   робочий   час,   повинні 
користуватися  в  рамках  цих систем умовами,  еквівалентними тим, 
якими користуються працівники,  зайняті повний робочий час та  які 
перебувають  у  порівнянній  ситуації.  У  відповідних випадках ці 
умови можуть визначатися  пропорційно  тривалості  робочого  часу, 
внескам чи заробіткам.

     8. 1)  У   відповідних   випадках   мінімальні   норми,   які 
розраховуються  на  основі тривалості робочого часу чи заробітків, 
встановлені відповідно  до  статті  8  Конвенції  (  993_040  )  в 
областях, передбачених в статті 7, повинні поступово знижуватися.

     2) Періоди  роботи,  які  передбачаються  як  умова   надання 
правового  захисту  в   областях,  вказаних  в  статті 7 Конвенції 
( 993_040  ),  не  повинні  бути  більш тривалими для працівників, 
зайнятих неповний  робочий  час,  ніж  для  працівників,  зайнятих 
повний робочий час, які перебувають у порівнянній ситуації.

     9. Якщо  працівники,  зайняті неповний робочий час,  працюють 
більш ніж на одному  робочому  місці,  слід  враховувати  загальну 
тривалість  їхнього робочого часу,  загальні розміри їхніх внесків 
чи заробітків у визначенні того,  чи відповідають вони мінімальним 
вимогам,  передбачених у встановлених законом системах соціального 
забезпечення, основаних на професійній діяльності.

     10. Працівники,   зайняті   неповний   робочий  час,  повинні 
отримувати на рівноправній основі додаткові до основної заробітної 
плати  грошові виплати,  які отримують працівники,  зайняті повний 
робочий час та перебувають у порівнянній ситуації.

     11.
 Слід   вживати   усіх  належних  заходів  для  того,  щоб 
працівники,  зайняті  неповний  робочий  час,  якщо  є   практична 
можливість,      на      рівноправній     основі     користувалися 
соціально-побутовими послугами та  доступом  до  соціальних  служб 
відповідного  підприємства;  ці  служби  та  послуги слід,  у міру 
можливості,  пристосувати до потреб працівників, зайнятих неповний 
робочий час.

     12. 1)  Тривалість  та  графік  робочого  часу   працівників, 
зайнятих  неповний  робочий  час,  встановлюються з врахуванням як 
інтересів працівника, так і потреб підприємства.

     2) У  міру можливості,  зміни в узгодженому графіку та робота 
понад узгоджену кількість годин підлягають обмеженням  та  повинні 
здійснюватися за умови завчасного попередження.

     3) Система компенсацій за  роботу  понад  узгоджений  робочий 
графік  повинна  бути  предметом переговорів згідно з національним 
законодавством та практикою.

     13. Відповідно  до  національного  законодавства та практики, 
працівники, зайняті неповний робочий час, повинні користуватися на 
рівноправній основі, та, у міру можливості, на рівних умовах усіма 
видами  відпусток,  які  надаються  працівникам,  зайнятим  повний 
робочий  час,  які  знаходяться  у  порівнянній ситуації,  зокрема 
оплачуваною  навчальною  відпусткою,  батьківською  відпусткою  по 
догляду  за  дитиною та відпусткою по догляду за хворою дитиною чи 
іншим найближчим родичем сім'ї працівника.

     14. У випадку необхідності до працівників,  зайнятих неповний 
робочий час,  повинні застосовуватися такі самі  правила  стосовно 
планування  щорічної  відпустки  та  роботи  в офіційні вихідні та 
святкові дні,  які діють щодо працівників, зайнятих повний робочий 
час, які знаходяться у порівнянній ситуації.

     15. У випадку необхідності слід вживати заходів для подолання 
конкретних перешкод,  що ускладнюють доступ працівників,  зайнятих 
неповний  робочий  час,  до  професійної  підготовки,  можливостям 
професійного росту та професійної мобільності.

     16. Слід вносити відповідні зміни до  положень,  передбачених 
законом систем соціального забезпечення,  основаних на професійній 
діяльності,  які можуть викликати негативне ставлення до роботи на 
умовах  неповного  робочого  часу  чи  до згоди на неї,  зокрема у 
положення:

     a) які   призводять   до   пропорційного  підвищення  розміру 
внесків,  що сплачуються працівниками,  зайнятими неповний робочий 
день,  якщо ці внески не виправдані пропорційно зрослими розмірами 
пільг;

     b) які  без розумних причин помітно скорочують розмір допомог 
по  безробіттю,  що  виплачуються   безробітним,   які   тимчасово 
погоджуються працювати на умовах неповного робочого часу;

     c) які при  обчисленні  допомог  по  старості  надають  надто 
великого значення пониженій сумі доходу, отриманого під час роботи 
на умовах неповного робочого часу,  тільки за період,  що  передує 
виходу на пенсію.

     17. Роботодавцям слід передбачати можливість вжиття  заходів, 
що сприяють доступу до роботи на умовах неповного робочого часу на 
всіх  рівнях  підприємства,  включаючи,   в   разі   необхідності, 
кваліфіковані та управлінські посади.

     18. 1) У  випадку  необхідності  роботодавцям  слід  звертати 
увагу на:

     a) заяви працівників  про  переведення  з  роботи  на  умовах 
повного  робочого  часу на наявну на підприємстві роботу на умовах 
неповного робочого часу; та

     b) заяви  працівників  про  переведення їх з роботи на умовах 
неповного робочого часу на наявну на підприємстві роботу на умовах 
повного робочого часу.

     2) Роботодавці   повинні   своєчасно   надавати   працівникам 
інформацію про наявність на підприємстві вакантних робочих місць з 
повним  та  неповним  робочим  часом  для  того,   щоб   спростити 
переведення  з роботи на умовах повного робочого часу на роботу на 
умовах неповного робочого часу чи навпаки.

     19. Відмова  працівника переходити з роботи на умовах повного 
робочого часу на роботу  на  умовах  неповного  робочого  часу  чи 
навпаки  не  повинна  сама  по  собі  бути  законною підставою для 
звільнення,  що не стосується можливості звільнень  відповідно  до 
національного  законодавства  та  практикою  з  інших причин,  які 
можуть  бути  пов'язані  з  виробничою  необхідністю   для   цього 
підприємства.

     20. Якщо  національні  умови   чи   умови   на   підприємстві 
дозволяють,  працівники  повинні  мати  можливість  переходити  на 
роботу на умовах неповного робочого часу з  обгрунтованих  причин, 
таких   як  вагітність  чи  необхідність  догляду  за  малолітньою 
дитиною,  чи за хворим, чи тим членом сім'ї працівника, що втратив 
працездатність,  та  потім повертатися на роботу на умовах повного 
робочого часу.

     21. Якщо  зобов'язання  роботодавця  залежать від чисельності 
працюючих у нього працівників,  то  працівники,  зайняті  неповний 
робочий  час,  повинні  рахуватися  як працівники,  зайняті повний 
робочий   час.   Однак   у   випадку   необхідності,   чисельність 
працівників,  зайнятих неповний робочий час,  може розраховуватися 
пропорційно тривалості їхнього робочого часу, у тому розумінні, що 
якщо такі зобов'язання стосуються захисту,  передбаченого у статті 
4 Конвенції ( 993_040 ),  то такі працівники повинні рахуватися як 
працівники, зайняті повний робочий час.

     22. Слід розповсюджувати інформацію про  засоби  захисту,  що 
застосовуються  щодо роботи на умовах неповного робочого часу,  та 
про практичну організацію різних форм роботи на  умовах  неповного 
робочого часу. 

 Конвенції та рекомендації, ухвалені 
 Міжнародною організацією праці 
 1965-1999, Том II 
 Міжнародне бюро праці, Женева