Рекомендація 
         щодо допомог у випадках виробничого травматизму 
                              N 121 
 

     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного Бюро 
праці та зібралася 17 червня 1964 року на свою сорок восьму сесію, 
ухваливши  прийняти  ряд  пропозицій  стосовно  допомоги  у   разі 
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,  що є 
п'ятим пунктом порядку денного сесії,

     вирішивши надати  цим  пропозиціям  форми  рекомендації,  яка 
доповнює Конвенцію 1964 року про допомоги у  випадках  виробничого 
травматизму ( 993_306 ),

     ухвалює цього восьмого  дня  липня  місяця  тисяча  дев'ятсот 
шістдесят   четвертого   року   нижченаведену   Рекомендацію,  яка 
називатиметься Рекомендацією 1964 року  щодо  допомог  у  випадках 
виробничого травматизму:

     1. Відповідно до мети цієї Рекомендації:

     a) термін  "законодавство"  означає  закони  та постанови,  а 
також правила в галузі соціального забезпечення;

     b) термін  "установлений"  означає  визначений законодавством 
країни або на підставі законодавства країни;

     c) термін   "на   утриманні"  стосується  до  передбачуваного 
становища залежності, яке існує в установлених випадках.

     2. Кожний   член   Організації   повинен  поширити,  якщо  це 
потрібно,  по етапах застосування  свого  законодавства  у  галузі 
допомог  у  випадках виробничого травматизму на будь-яку категорію 
працівників  за  наймом,  що,  згідно  з  параграфом  2  статті  4 
Конвенції   1964   року   про   допомоги  у  випадках  виробничого 
травматизму ( 993_306 ),  може бути вилучена з-під  чинності  цієї 
Конвенції.

     3.
 1)  Кожний  член  Організації  має  згідно  з  визначеними 
умовами  забезпечити  надання  допомоги  у  випадках   виробничого 
травматизму  або  аналогічних  їм  допомог,  якщо це потрібно,  по 
етапах і (або) за допомогою добровільного страхування:

     a) членам кооперативів, котрі зайняті виробництвом товарів чи 
наданням послуг;

     b) визначеним   категоріям   осіб,  що  працюють  на  власний 
рахунок,    зокрема     власникам     малих     промислових     чи 
сільськогосподарських підприємств, які самі в них працюють;

     c) деяким категоріям осіб, що працюють безплатно, беручи: 
        i) осіб,   які   здобувають   професійну   підготовку  або 
проходять  випробування,  або які іншим чином готуються  до  своєї 
майбутньої діяльності, серед них учнів; 
        ii) членів добровільних команд по  боротьбі  зі  стихійним 
лихом,  врятуванню  людського  життя  та  майна  або  забезпеченню 
законопорядку, 
        iii) інші  категорії не охоплених іншими положеннями осіб, 
що займаються суспільно корисною діяльністю або  беруть  участь  у 
заходах громадського чи добродійного плану,  як, наприклад, особи, 
що добровільно надають свої послуги для громадської та  соціальної 
діяльності або для діяльності в лікарнях; 
        iv) в'язнів та  інших  заарештованих  осіб,  що  виконують 
роботу за вимогою або за згодою компетентних органів влади.

     2) Фінансові засоби добровільного страхування для  категорій, 
згаданих  у пункті 1 даного параграфа,  не повинні створюватися за 
рахунок внесків, призначених для фінансування обов'язкових  систем 
страхування працівників.

     4. За  спеціальними  системами,  застосовними   до   моряків, 
зокрема морських рибалок, а також до державних службовців, повинні 
надаватися у зв'язку з виробничим травматизмом такі допомоги,  які 
були  б  не менш сприятливими,  ніж ті,  що передбачені Конвенцією 
1964  року  про   допомоги  у   випадках  виробничого  травматизму 
( 993_306 ).

     5.
 Кожний член Організації повинен відповідно до встановлених 
умов вважати за нещасні випадки на виробництві такі випадки:

     a) нещасні   випадки,   незалежно   від  їхньої  причини,  що 
трапились протягом робочого часу на  робочому  місці  або  поблизу 
цього місця,  чи в будь-якому іншому місці, в якому б працівник не 
був, як би цього не вимагала його робота;

     b) нещасні випадки,  що трапилися у порівняно короткі періоди 
до або після робочого часу у  зв'язку  з  перенесенням,  чищенням, 
підготовкою,  доставкою,  зберіганням і складуванням чи пакуванням 
робочих інструментів або одягу;

     c) нещасні випадки,  що трапились по дорозі між місцем роботи 
і: 
        i) основним  або  тимчасовим місцем проживання працівника; 
або 
        ii) місцем, де працівник звичайно вживає їжу; або 
        iii) місцем,  де  працівник  звичайно  отримує   заробітну 
плату.

     6. 1)  Кожний  член  Організації   повинен,   відповідно   до 
визначених   умов,   визнавати   як   професійні  захворювання  ті 
захворювання,  про які відомо,  що вони  виникають  від  того,  що 
працівник  зазнає  впливу  шкідливих  речовин  та небезпечних умов 
праці під час здійснення процесів, видів діяльності та занять.

     2) Якщо  не надаються докази протилежного,  слід вважати,  що 
такі хвороби мають професійне походження, коли:

     a) працівник зазнавав впливу такого ризику принаймні протягом 
певного періоду;

     b) у   нього   з'явилися   симптоми  у  певний  термін  після 
припинення зайняття тим видом роботи, де він зазнавав ризику.

     3) У  встановленні  або оновленні своїх переліків професійних 
захворювань  члени  Організації   повинні   особливо   враховувати 
будь-який перелік професійних захворювань,  який може час від часу 
затверджувати Адміністративна рада Міжнародного бюро праці.

     7. Там,   де   законодавство   країни   містить  перелік,  що 
встановлює  презумпцію  професійного  походження  деяких   хвороб, 
повинно бути доведення професійного походження хвороб, не внесених 
до переліку, або хвороб, внесених у перелік, коли вони виявляються 
за   інших   умов,   ніж  ті,  на  котрих  грунтується  презумпція 
професійного походження цих хвороб.

     8.
 Грошові   допомоги  у  зв'язку  з  втратою  працездатності 
повинні виплачуватись з першого дня в кожному випадку  тимчасового 
припинення заробітку.

     9. Розмір   грошових    допомог    у    випадку    тимчасової 
непрацездатності  або  непрацездатності на початковій стадії,  або 
повної втрати здатності заробляти,  коли можна припускати, що така 
втрата   виявиться  постійною,  або  відповідної  втрати  фізичної 
повноцінності, має бути:

     a) не  менше  ніж  дві  третини заробітку постраждалої особи; 
проте можна встановлювати максимальну межу  для  розміру  допомоги 
або  для заробітку,  що беруться до уваги для обчислення допомоги; 
або

     b) коли такі допомоги надаються за єдиною ставкою - не менше, 
ніж дві третини середнього заробітку  осіб,  зайнятих  в  основній 
групі   економічної  діяльності,  яка  нараховує  найбільш  значну 
кількість самодіяльних осіб чоловічої статі.

     10. 1)  Грошові  допомоги,  виплачувані  у  зв'язку з втратою 
здатності заробляти в тому разі,  коли вважається,  що  ця  втрата 
може    бути   постійною,   або   відповідною   втратою   фізичної 
повноцінності, повинні  мати  форму  періодичних  виплат  протягом 
усієї тривалості такої втрати в усіх випадках, коли ступінь втрати 
дорівнює принаймні 25 відсоткам.

     2) У разі втрати здатності заробляти,  коли припускається, що 
така втрата буде постійною,  або відповідною  до  втрати  фізичної 
повноцінності,  у  ступені,  меншому  ніж  25  відсотків,  замість 
періодичних  виплат  може  виплачуватися  одноразова  сума.   Така 
одноразова   сума   повинна   мати  належний  зв'язок  з  розміром 
періодичних виплат і не повинна бути  нижчою  від  загальної  суми 
періодичних  виплат,  що  повинні  були  б  виплачуватися протягом 
трирічного періоду.

     11. Належить   передбачити   заходи   щодо   відшкодування  у 
розумному розмірі вартості постійної допомоги  або  догляду  іншої 
особи  у  тих  випадках,  коли  постраждала  особа  потребує такої 
допомоги;  як альтернатива розмір  періодичної  виплати  має  бути 
підвищений або на встановлений відсоток, або на встановлену суму.

     12. У  тому  разі,  коли  виробничий   травматизм   спричиняє 
неможливість  входження  працівника  в трудову діяльність або його 
спотворення і ці  обставини  не  повністю  враховуються  в  оцінці 
збитку, якого зазнала постраждала особа, має бути надано додаткові 
або особливі допомоги.

     13. Коли  розмір  періодичних  виплат подружжю,  яке пережило 
іншого та дітям виявляється нижче  від  встановленої  максимальної 
суми,  періодичні  виплати мають надаватись таким категоріям осіб, 
якщо вони були на утриманні померлої особи:

     a) батькам;

     b) братам та сестрам;

     c) онукам.

     14. Коли встановлено максимальну межу відносно всіх  допомог, 
виплачуваних усім колишнім утриманцям померлої особи, цей максимум 
повинен бути не менший від ставки допомоги, що надається у зв'язку 
із повною втратою можливості заробляти,  коли можна припустити, що 
така  втрата  виявиться  постійною,  або  з  відповідною   втратою 
фізичної повноцінності.

     15. Розміри   поточних   грошових    допомог,    виплачуваних 
відповідно  до параграфів 2 і 3 статті 14 та параграфа 1 статті 18 
Конвенції  1964  року  про   допомоги   у   випадках   виробничого 
травматизму (   993_306   ),   повинні  періодично  переглядатись, 
враховуючи зміни у загальному рівні заробітків або вартості життя. 

 Конвенції та рекомендації, ухвалені 
 Міжнародною організацією праці 
 1919-1964, Том I 
 Міжнародне бюро праці, Женева