Рекомендація 
          щодо інспекції праці в сільському господарстві 
                              N 133 
 

     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро 
праці і зібралася 4 червня 1969 року на свою 53-ю сесію,

     постановивши прийняти  ряд  пропозицій щодо інспекції праці в 
сільському господарстві,  що є четвертим пунктом  порядку  денного 
сесії,

     вирішивши надати  цим  пропозиціям  форму  рекомендації,  яка 
доповнює  Конвенцію  1969  року  про  інспекцію праці в сільському 
господарстві,

     ухвалює цього  двадцять  п'ятого  дня  червня  місяця  тисяча 
дев'ятсот шістдесят дев'ятого року нижченаведену рекомендацію, яка 
буде  називатися  Рекомендацією  1969  року щодо інспекції праці в 
сільському господарстві:

     1. Коли дозволяють національні умови, функції інспекції праці 
в сільському  господарстві  повинні  бути  розширені,  з  тим  щоб 
включати  співпрацю  з  компетентними  технічними службами з метою 
надання допомоги сільськогосподарському виробнику,  незалежно  від 
його  статусу,  для  поліпшення  його господарства та умов життя і 
праці працюючих в ньому осіб.

     2. За  умови  дотримання  положень,  передбачених  в пункті 3 
статті 6 Конвенції 1969 року  про  інспекцію  праці  в  сільському 
господарстві, інспекція праці в сільському господарстві може брати 
участь у застосуванні законоположень у таких галузях:

     a) професійна підготовка працівників;

     b) соціальні служби в сільському господарстві;

     c) кооперативи;

     d) обов'язкове шкільне навчання.

     3. 1) Як правило, на інспекторів праці не повинні покладатися 
функції примирення або арбітражу трудових спорів.

     2) Коли у сільськогосподарському секторі не існує спеціальних 
органів  для цього, інспекторам праці може бути доручено тимчасове 
виконання функцій примирення.

     3) У випадку,  передбаченому  в  пункті  2  цього  параграфа, 
компетентний  орган  влади повинен вживати заходів,  відповідно до 
положень  національного  законодавства  та  ресурсів  департаменту 
праці   відповідної   країни,   з   метою  поступового  звільнення 
інспекторів праці від виконання таких функцій для того,  щоб  вони 
могли  присвячувати  більше часу безпосередньо інспекційній роботі 
на підприємствах.

     4.
 Інспектори   праці   в   сільському  господарстві  повинні 
знайомитися з умовами життя і праці в цьому секторі  діяльності  і 
володіти  знаннями  в  економічній  і  технічній  галузях  праці в 
сільському господарстві.

     5. Кандидати на керівні посади в інспекції праці в сільському 
господарстві повинні мати  відповідну  професійну  або  академічну 
кваліфікацію  чи  володіти  великим  практичним  досвідом в галузі 
адміністрації праці.

     6. Якщо рівень освіти в країні дозволяє, то кандидати на інші 
посади в інспекції праці  в  сільському  господарстві  (заступники 
інспекторів,   молодші   співпрацівники  і  т.  п.)  повинні  мати 
закінчену  середню   освіту,   доповнену,   в   міру   можливості, 
відповідною   технічною   підготовкою,   чи   володіти   достатнім 
адміністративним або практичним досвідом в галузі праці.

     7. У  країнах з недостатньо розвиненою системою освіти особи, 
які  призначаються  на  посаду  інспекторів  праці  в   сільському 
господарстві,  повинні  мати  принаймні деякий практичний досвід в 
галузі  сільського  господарства  або  виявляти  інтерес  і   мати 
відповідні  здібності  до  виконання  таких функцій.  Вони повинні 
якнайшвидше пройти належну підготовку на виробництві.

     8. Центральний   орган   інспекції   праці   повинен   давати 
інспекторам праці в сільському господарстві відповідні вказівки  з 
тим,  щоб  вони  могли  однаково  виконувати свої завдання по всій 
країні.

     9. Діяльність  інспекторів  праці в сільському господарстві в 
нічний час має бути обмежена тими питаннями,  які не  можуть  бути 
ефективно проконтрольовані в денний час.

     10. Одним з видів співпраці  працівників  інспекції  праці  в 
сільському господарстві з роботодавцями та працівниками або їхніми 
організаціями  (де  такі  існують)  може   бути   використання   в 
сільському  господарстві  комітетів  з  питань  гігієни  і техніки 
безпеки,  до  складу  яких  входять  представники  роботодавців  і 
працівників.

     11.
 Передбачена статтею 17 Конвенції 1969 року про  інспекцію 
праці  в  сільському господарстві участь органів інспекції праці в 
сільському господарстві в проведенні превентивного контролю  нових 
установок,  нових  матеріалів або речовин і нових процесів обробки 
чи переробки продуктів,  які  можуть  становити  загрозу  здоров'ю 
працівників   або  безпеці  праці,  повинна  охоплювати  попередню 
консультацію з інспекції праці щодо:

     a) пуску  в  хід цих установок і використання цих матеріалів, 
речовин і процесів;

     b) планів  будь-якої установки,  в якій мають застосовуватись 
небезпечні  машини  або  шкідливі  для  здоров'я  працівників  або 
небезпечні процеси виробництва.

     12. Роботодавці  повинні  створювати  інспекторам   праці   в 
сільському   господарстві   всі   необхідні   умови,  включаючи  у 
відповідних  випадках  користування  приміщеннями,  щоб  дати   їм 
можливість розмовляти з особами, які працюють на підприємстві.

     13. У щорічних доповідях,  оприлюднюваних центральним органом 
інспекції,  крім  питань,  перелічених  у статті 27 Конвенції 1969 
року про інспекцію праці в сільському господарстві,  можуть  також 
розглядатися  такі  проблеми,  в тій мірі,  в якій вони входять до 
кола ведення цього органу влади:

     a) статистичні   дані   щодо  трудових  спорів  у  сільському 
господарстві;

     b) визначення    проблем,    пов'язаних    із   застосуванням 
законоположень  і  прогресу,  наявного  щодо   розв'язання   таких 
проблем;

     c) пропозиції  з  метою  поліпшення  умов  життя  і  праці  в 
сільському господарстві.

     14. 1) Члени   Організації    повинні    організовувати   або 
заохочувати    просвітницькі   кампанії   з   метою   інформування 
заінтересованих  сторін,  шляхом  використання  всіх   відповідних 
засобів,   щодо  застосовних  законоположень  та  необхідності  їх 
суворого виконання,  а також щодо небезпеки,  яка  може  становити 
загрозу    життю    або    здоров'ю    осіб,   які   працюють   на 
сільськогосподарських підприємствах,  та  щодо  найбільш  підхожих 
засобів її усунення.

     2) Такі  просвітницькі   кампанії   можуть,   з   урахуванням 
національних умов, включати:

     a) використання   послуг    сільських    організаторів    або 
інструкторів;

     b) розповсюдження  плакатів,  брошур,  періодичних  видань  і 
газет;

     c) організацію показу кінофільмів і радіо- та телепередач;

     d) організацію  виставок  і  показу  практичного застосування 
правил гігієни праці і техніки безпеки;

     e) включення  предметів  гігієни  праці і техніки безпеки,  а 
також інших відповідних предметів до програми викладання сільських 
і сільськогосподарських шкіл;

     f) організацію бесід для працюючих у сільському  господарстві 
осіб,  яких  стосується  введення  нових  методів  праці або нових 
матеріалів або речовин;

     g) участь  інспекторів  праці  в  сільському  господарстві  у 
здійсненні програм робочої освіти;

     h) організацію лекцій,  дискусій і семінарів, а також змагань 
з видачею премій.
 

 "Міжнародне законодавство 
 про охорону праці", 
 Конвенції та рекомендації МОП, 
 Київ, 1997 р.