Рекомендація щодо житлового будівництва для працівників N 115 "Генеральна конференція Міжнародної організації праці,"що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 7 червня 1961 року на свою сорок п'яту сесію,. Міжнародна організація праці. 1961

Актуальність документа станом на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

Рекомендація
щодо житлового будівництва для працівників
N 115

     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро

праці та зібралася 7 червня 1961 року на свою сорок п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно житлового

будівництва для працівників, що є п'ятим пунктом порядку денного

сесії,

     вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча

дев'ятсот шістдесят першого року нижченаведену Рекомендацію, яка

називатиметься Рекомендацією 1961 року щодо житлового будівництва

для працівників:

беручи до уваги, що Статут Міжнародної організації праці

( 993_154 ) передбачає виконання Організацією цілей, викладених у

Філадельфійській декларації, яка визнає урочисте зобов'язання

Міжнародної організації праці сприяти прийняттю країнами світу

програм надання належного житла,

беручи до уваги, що Загальна декларація прав людини

( 995_015 ), затверджена Генеральною асамблеєю Організації

Об'єднаних Націй, визнає, що "кожна людина має право на такий

життєвий рівень, зокрема - житло, який потрібен для підтримання

здоров'я та добробуту її та її сім'ї",

беручи до уваги, що, як зазначено в Об'єднаній програмі

Організації Об'єднаних Націй і спеціалізованих установ у галузі

житлового питання та міського й сільського планування, взятої до

уваги Економічною і соціальною радою та Адміністративною радою

Міжнародного бюро праці в 1949 році, Організація Об'єднаних Націй

і Міжнародна організація праці домовилися про те, що Організація

Об'єднаних Націй є компетентною у вирішенні питань в галузі

житлового будівництва та міського й сільського планування взагалі,

тимчасом як Міжнародна організація праці особливо заінтересована в

питаннях, пов'язаних із житловим будівництвом для працівників,

Конференція рекомендує, щоб кожний член Організації в межах

своєї загальної соціальної та економічної політики застосовував

відповідно до умов країни такі загальні принципи:

Загальні принципи

Сфера застосування

1. Ця Рекомендація поширюється на житлове будівництво для

працівників фізичної та розумової праці, а також працівників, що

працюють за власний рахунок, людей похилого віку, пенсіонерів і

фізично неповноцінних осіб.

II. Цілі національної політики житлового будівництва

2. Метою національної політики повинно бути сприяння в межах

загальної політики житлового будівництва зведенню житлових

будинків і запровадженню відповідного комунального обслуговування

для того, щоб забезпечити усіх працівників і їхні сім'ї

відповідним задовільним житлом та умовами, що є придатними для

життя. Особам, які найбільш терміново потребують на житлове

приміщення, має бути надано певну міру першочерговості.

3. Повинна також приділятися увага ремонту, поліпшенню та

модернізації наявних жител та засобів комунального обслуговування.

4. Мета має полягати в тому, щоб вартість відповідного житла,

яке є задовільним, не перевищувала розумної частини доходу

працівників, що виплачується або у вигляді квартирної плати або у

вигляді платежів з метою купівлі такого житла.

5. У програмах житлового будівництва для працівників має

передбачатися, щоб у житловому будівництві достатня ділянка

діяльності була відведена приватній, кооперативній і державній

ініціативі.

6. Зважаючи на можливу безпосередню конкуренцію між широкими

програмами будівництва постійного житла та програмами економічного

зростання і розвитку, оскільки наявні обмежені ресурси

кваліфікованої й напівкваліфікованої робочої сили або обмежені

матеріальні ресурси можуть бути потрібними як для житлового

будівництва, так і для інших видів виробництва, необхідних для

розширення виробничих потужностей, житлова політика має

координуватися із загальною соціальною та економічною політикою

для того, щоб житловому будівництву для працівників міг бути

забезпечений такий рівень пріоритету, за якого враховувалися б як

житлові потреби, так і потреби збалансованого економічного

розвитку.

Кожна сім'я, якщо вона бажає, повинна мати окреме житло з

окремим входом.

III. Роль державних органів влади

8. 1) Компетентні національні органи влади зобов'язані

створити із врахуванням конституційної структури країни

центральний орган, з яким повинні бути зв'язані всі державні

органи влади, що займаються житловим будівництвом.

     2) Центральний орган повинен нести відповідальність, зокрема:

a) за вивчення та оцінку потреб у сфері житлового будівництва

та комунального обслуговування;

b) за розроблення програм житлового будівництва, серед них

заходів щодо знесення трущоб та переселення з трущоб осіб, які в

них проживають.

3) Представницькі організації роботодавців і працівників, а

також інші заінтересовані організації мають брати участь у роботі

такого центрального органу.

9. Метою національних програм житлового будівництва має бути

забезпечення відповідно до інших національних цілей і в межах

потреб житлового будівництва та пов'язаних із ним потреб, такого

становища, за якого всі приватні, громадські та державні ресурси,

які можуть бути надані для цієї мети, координувались і

використовувалися б для житлового будівництва для працівників і

для розвитку засобів комунального обслуговування.

10. Там, де потрібне значне стале розширення житлового

будівництва для задоволення на постійних засадах потреб країни в

житлі для працівників, до програми економічного розвитку повинні

вводитися, із врахуванням інших національних цілей, заходи щодо

довгострокового забезпечення житлового будівництва необхідними для

нього робочою силою, матеріалами, устаткуванням та фінансами.

11. Державні органи влади повинні настільки, наскільки це

потрібно й здійсненно, або безпосередньо забезпечувати працівників

житловою площею, або заохочувати забезпечення їх житлом, що

здається в оренду чи купується у власність.

IV. Житла, що надаються роботодавцями

12. 1) Роботодавці повинні визнавати важливість забезпечення

їхніх працівників житловою площею на справедливих засадах

державними органами або незалежними приватними організаціями,

наприклад кооперативними, та іншими житловими товариствами, не

зв'язаними з підприємствами.

2) Має визнаватися, що в цілому не бажано, щоб роботодавці

безпосередньо надавали житла своїм працівникам, за винятком тих

випадків, коли це необхідно через особливі умови, наприклад, коли

підприємство розташоване на великій відстані від звичайних

населених пунктів або коли рід роботи працівника вимагає, щоб він

міг з'явитися за терміновим викликом.

     3) У тих випадках, коли житлова площа надається роботодавцем:

a) повинні визнаватися основні людські права працівників,

особливо свобода об'єднання;

b) повинні повністю дотримуватися закони та звичаї країни у

разі розірвання договору про оренду чи про терміни проживання на

такій житловій площі після припинення трудових договорів;

c) квартирна плата, що стягується, повинна відповідати

принципові, встановленому вище в параграфі 4, і ні в якому разі не

може включати в себе спекулятивний прибуток.

4) Надання житлової площі та комунального обслуговування

роботодавцями як оплати за роботу працівника має заборонятися або

регулюватися настільки, наскільки це є необхідним для захисту

інтересів працівників.

V. Фінансування

13. 1) Компетентні органи влади повинні вживати належних

заходів щодо здійснення затверджених програм житлового будівництва

для працівників шляхом забезпечення регулярного й безперервного

надходження потрібних фінансових коштів.

     2) З цією метою:

a) повинні виділятися державні й приватні кошти для надання

позик під помірні процентні ставки;

b) такі кошти повинні доповнюватися іншими прийнятними видами

безпосередньої й опосередненої фінансової допомоги, наприклад:

позиками, податковими пільгами та зниженням суми оподаткування для

відповідних приватних, кооперативних чи державних власників

житлових будинків.

14. Уряди та організації роботодавців і працівників повинні

заохочувати кооперативні та інші житлові об'єднання, що не мають

на меті отримання прибутку.

15. Державні органи влади мають прагнути того, щоб

забезпечити можливість надання на розумних засадах державних і

приватних позик працівникам, які бажають купити або побудувати

собі житло, та вживати інших заходів щодо полегшення купівлі

житлових будинків.

16. Як засіб заохочення житлового будівництва для працівників

у країнах із стабільним кредитним ринком повинні створюватися

національні страхові іпотечні системи чи забезпечуватися державна

гарантія приватної іпотеки.

17. Відповідно до практики країни слід вживати належних

заходів:

a) для заохочення накопичення окремими особами,

кооперативними товариствами та приватними установами заощаджень,

які можуть бути використані для фінансування житлового будівництва

для працівників;

b) для заохочення капіталовкладень окремих осіб,

кооперативних товариств і приватних компаній до будівництва житла

для працівників.

18. Житла для працівників, збудовані за допомогою громадських

коштів, не повинні перетворюватися на предмет спекуляції.

VI. Житлові норми

19. Як правило, компетентний орган влади повинен із

врахуванням місцевих умов встановлювати мінімальні житлові норми

для забезпечення надійності будови, розумних архітектурних вимог,

санітарних умов та вигод, а також вживати відповідних заходів щодо

дотримання цих норм.

VII. Заходи щодо підвищення ефективності будівництва

20. Уряди разом з організаціями роботодавців і працівників

повинні вживати заходів, спрямованих на найефективніше

використання ресурсів, що існують у будівництві та пов'язаних із

ним сферах, і там, де це потрібно, заохочувати створення й

розвиток нових ресурсів.

VIII. Житлове будівництво як засіб стабілізації зайнятості

21. Програми житлового будівництва в масштабі країни повинні

плануватися таким чином, щоб можна було прискорити будівництво

житла й проведення робіт, пов'язаних із комунальним

обслуговуванням, у періоди економічного спаду.

22. Уряди та організації роботодавців і працівників повинні

вживати потрібних заходів щодо збільшення річних обсягів житлового

будівництва для працівників і комунального обслуговування шляхом

скорочення сезонного безробіття в будівництві за умови дотримання

принципів, згаданих вище в параграфі 6.

IX. Міське, сільське та районне планування

23. Розроблення й виконання програм житлового будівництва для

працівників мають відповідати правильній практиці міського,

сільського та районного планування.

24. 1) Державні органи влади повинні вжити всіх відповідних

заходів для запобігання спекуляції землею.

     2) Державні органи влади повинні:

a) мати право купувати за справедливими цінами земельні

ділянки для житлового будівництва та комунального обслуговування

працівників;

b) створювати резерви належним чином розташованих земельних

ділянок з метою полегшення завчасного планування такого

будівництва та комунального обслуговування.

3) Такі земельні ділянки для житлового будівництва для

працівників та інших засобів комунального обслуговування повинні

надаватися за розумною ціною.

X. Застосування загальних принципів

25. У разі застосування встановлених у цій Рекомендації

Загальних принципів кожний член Міжнародної організації праці та

заінтересовані організації роботодавців і працівників, якщо це

можливо й бажано, повинні керуватися нежченаведеними пропозиціями

щодо методів застосування Рекомендації.

Пропозиції щодо методів застосування

I. Загальні положення

1. Програми житлового будівництва для працівників, прийняті й

здійснені відповідно до параграфа 8 Загальних принципів, повинні

сприяти максимальному поліпшенню житлових умов працівників

настільки швидко, наскільки це дають змогу пов'язані з цим

фактори, такі як наявність національних ресурсів, ступінь

економічного розвитку, техніка й пріоритетні роботи, які створюють

конкуренцію житловому будівництву.

2. У національних програмах житлового будівництва особлива

увага має бути приділена, особливо в країнах, що розвиваються,

житловим потребам працівників, які вже працюють або повинні

працювати в галузях або районах, що мають важливе значення для

країни.

3. У розробленні та здійсненні програм житлового будівництва

для працівників особлива увага має приділятися:

a) чисельності, віковому та статевому складові сім'ї

працівника;

     b) ступеню родинності членів сім'ї;

c) особливим обставинам осіб із фізичними вадами, одиноких

людей та людей похилого віку.

4. В належних випадках слід вживати заходів щодо забезпечення

більш ефективного використання житла, що здається в найом, шляхом

заохочення обміну житла відповідно до потреб у житлі, що

виникають, наприклад, у зв'язку із змінами розміру сім'ї або із

зміною місця роботи.

5. Компетентні органи влади повинні приділяти особливу увагу

специфічній проблемі забезпечення житлом працівників-мігрантів і,

у відповідних випадках, їхніх сімей з метою якомога швидшого

досягнення рівноправності в цьому відношенні між

працівниками-мігрантами і працівниками - громадянами власної

країни.

6. Повинні заохочуватися збирання та аналіз повних

статистичних даних про будівництво й населення, а також проведення

соціологічних досліджень як важливої умови вироблення та

здійснення довгострокових програм житлового будівництва.

II. Житлові норми

7. Житлові норми, згадані в параграфі 19 Загальних принципів,

повинні стосуватися особливо:

a) мінімального розміру житла на людину або на сім'ю з

належним урахуванням потреби забезпечити кімнати достатніх

розмірів, що визначається за одним або більше параметром, а саме:

i) площа;

ii) кубатура або

iii) розмір і кількість кімнат;

b) постачання питної води в будинках працівників у кількості,

достатній для забезпечення всіх особистих і домашніх потреб;

     c) неодмінних систем каналізації та прибирання відходів;

d) відповідного захисту від спеки, холоду, вологи, шуму,

пожежі й тварин, що поширюють захворювання, і особливо комах;

e) потрібних санітарних конструкцій та обладнання для прання,

вентиляції, кухонного обладнання та приміщення для зберігання

речей, а також природного та штучного освітлення;

f) мінімального ступеня ізольованості:

i) між окремими членами сім'ї;

ii) від сторонніх факторів, що порушують спокій;

g) належної ізоляції кімнат, призначених для проживання, від

приміщень для тварин.

8. Там, де одинокі працівники або працівники, розлучені із

своїми сім'ями, живуть у гуртожитках, компетентний орган влади

повинен встановити житлові норми, які передбачають щонайменше:

     a) окреме ліжко для кожного працівника;

     b) окремі приміщення для чоловіків і жінок;

     c) достатню кількість питної води;

     d) належну каналізацію та санітарне обладнання;

     e) належну вентиляцію і, де це потрібно, належне опалення;

f) загальні їдальні та кухні, кімнати для відпочинку та

розваг і медичні пункти, якщо таких немає поблизу.

9. Житлові норми для працівників повинні час від часу

переглядатися з урахуванням соціального, економічного й технічного

розвитку та збільшення доходу на душу населення.

10. Взагалі в тих районах, де можливості працевлаштування не

є тимчасовими, житлові будинки й пов'язане з ними комунальне

обслуговування повинні бути спорудами, розрахованими на тривале

користування.

11. Мета повинна полягати в тому, щоб будувати житлові

будинки для працівників і пов'язане з ними устаткування для

комунального обслуговування з найбільш придатних наявних

матеріалів, з урахуванням таких місцевих умов, як наприклад,

підданість землетрусам.

III. Спеціальні програми

12. В країнах, що розвиваються, особлива увага має

приділятися, як тимчасовий захід, що передує підготовці

кваліфікованої робочої сили та розвиткові будівництва, широким

програмам будівництва власними силами тимчасових жител, які є

одним із засобів поліпшення житлових умов, зокрема в сільських

умовах. Одночасно в цих країнах повинні вживати заходів щодо

навчання безробітних і некваліфікованих робітників для роботи на

будівництві, збільшуючи тим самим можливості будівництва постійних

осель.

13. Уряди, роботодавці, а також організації роботодавців і

працівників повинні вжити відповідних заходів, щоб допомогти

працівникам придбати у власність свої житла й там, де це бажано,

надавати допомогу в будівництві власними силами. Такі заходи могли

б передбачати, наприклад:

a) надання технічного обслуговування, наприклад у галузі

архітектури, і там, де це потрібно, здійснення нагляду за

будівництвом з боку компетентних осіб;

b) дослідження житлового питання та проблем будівництва й

видання та розповсюдження підручників і простих ілюстрованих

брошур з інформацією з таких питань, як проектування житла,

житлові норми й будівельна техніка та матеріали;

c) навчання працівників простих методів будівництва житла

власними силами;

d) надання обладнання, матеріалів чи інструментів для оренди

або продажу за цінами, нижчими за собівартість;

e) скорочення процентної ставки та подібні пільги, наприклад

прямі фінансові субсидії для покриття початкових платежів, продажу

землі за ціною, нижчою за собівартість, після підготовки до

забудови, а також здавання землі в довгострокову оренду за

номінальну орендну плату.

14. Там, де це потрібно, слід вживати всіх належних заходів

для того, щоб навчити сім'ї догляду, утримання та найкращого

використання вигод та обладнання свого житла.

IV. Житла, що надаються роботодавцями

15. У тих випадках, коли житла надаються роботодавцем і якщо

не передбачається рівноцінний захист працівників ні в законі, ні в

колективному або іншому обов'язковому для роботодавця договорі,

повинні застосовуватися такі положення:

a) роботодавець повинен мати право знову мати в своєму

розпорядженні житло після закінчення розумного періоду часу у

випадку припинення дії трудового договору;

b) працівник або його сім'я повинні мати право займати своє

помешкання протягом розумного періоду часу, який дає їм змогу

отримати інше задовільне житло у разі припинення роботи внаслідок

захворювання, втрати працездатності, нещасного випадку на

виробництві чи професійного захворювання, виходу на пенсію або

смерті;

c) працівник, який у разі закінчення свого трудового договору

зобов'язаний звільнити своє житло, повинен мати право на отримання

справедливої компенсації:

i) за урожай, який йому було дозволено вирощувати на

землі, що належить роботодавцю,

ii) як правило, за зроблені ним за згодою роботодавця

вдосконалення сталого плану, які ще не амортизовано.

16. Працівник, котрий займає житло, надане йому роботодавцем,

повинен підтримувати його в тому стані, в якому воно було на

момент його поселення, без урахування нормального зношування.

17. Особи, які підтримують приватні або ділові зв'язки, а

також зв'язки у профспілкових справах із працівниками, що займають

помешкання, надане роботодавцем, повинні мати право на вільний

вхід до будинку, який займає цей працівник.

18. Там, де це доцільно, повинна вивчатися можливість купівлі

житла, наданого роботодавцем, у власність державними або іншими

органами або працівниками, котрі в ньому проживають, за

справедливу плату, за винятком тих випадків, коли такі житла

розташовані в межах території діяльності цього підприємства.

V. Фінансування

19. Державні органи влади повинні або безпосередньо

фінансувати програми забезпечення житловою площею на умовах

оренди, або надавати фінансову підтримку таким програмам, особливо

таким певним групам працівників, як глави нових сімей, одинокі

особи і працівники, переїзд яких є бажаним з погляду

збалансованого розвитку економіки.

20. Позики, що надаються працівникам відповідно до параграфа

15 Загальних принципів, повинні покривати всю або значну частину

початкової вартості будівництва житла й повинні відшкодовуватися

протягом тривалого періоду часу за помірної процентної ставки.

21. Належить заохочувати використання ощадними касами та

установами соціального забезпечення ресурсів, що вони мають у

своєму розпорядженні, для довгострокових капіталовкладень,

призначених для надання позик на будівництво житла для

працівників.

22. Якщо позики надаються працівникові для того, щоб

допомогти йому в придбанні житла в особисту власність, слід

вживати відповідних заходів щодо захисту працівників від втрати

своїх коштів, вкладених у житло, на випадок безробіття, нещасного

випадку або інших незалежних від нього факторів, особливо для

захисту його сім'ї від втрати вкладених коштів у разі його смерті.

23. Державні органи влади повинні надавати спеціальну

фінансову допомогу працівникам, які, маючи недостатні доходи або

надзвичайно великі витрати, пов'язані з утриманням сім'ї, не мають

змоги отримати належне житло.

24. У тих випадках, коли державні органи влади надають

безпосередню фінансову допомогу для придбання житла у власність,

працівник, який отримує цю допомогу, повинен нести фінансову й

іншу відповідальність за таке житло, наскільки дають змогу його

статки.

25. Державні органи влади, які надають фінансову допомогу

програмам житлового будівництва, повинні забезпечувати, щоб право

на оренду або володіння такими житлами для працівників не залежало

від ознак раси, віросповідання, політичних переконань або

профспілкового членства.

VI. Заходи підвищення ефективності будівництва

26. Програми житлового будівництва для працівників повинні

здійснюватися на довготривалій основі протягом усього року для

того, щоб було можливо здійснити економію завдяки безперервності

будівельних робіт.

27. Треба вживати відповідних заходів для поліпшення і там,

де це необхідно, для розширення можливостей підготовки

кваліфікованих і напівкваліфікованих робітників, керівного

персоналу, підрядчиків і таких спеціалістів, як архітектори та

інженери.

28. Там, де відчувається нестача будівельних матеріалів,

інструментів або обладнання, повинна розглядатися можливість

вжиття таких заходів, як пріоритетне будівництво заводів, що

виробляють такі матеріали, інструменти або обладнання, імпорт

обладнання для таких заводів і розширення торгівлі їхньою

продукцією.

29. З належним урахуванням питань охорони здоров'я й безпеки,

зведення правил будівництва та інші правила, то стосуються

проектування, матеріалів і техніки будівництва, повинні

упорядковуватися таким чином, щоб давати можливість

використовувати нові будівельні матеріали й методи, серед них і

місцеві, та методи будівництва власними силами.

30. Особлива увага повинна приділятися, поряд з іншими

заходами, поліпшенню планування та організації робіт на

будівельних площадках, більшій стандартизації матеріалів і

спрощенню методів праці, а також застосуванню результатів

досліджень у галузі будівництва.

31. Усі зусилля повинні докладатися до усунення з будівництва

обмежувальної практики з боку підрядчиків, осіб, які постачають

будівельні матеріали, а також працівників.

32. Повинні створюватися й розвиватися національні інститути

з вивчення соціальних, економічних і технічних проблем житлового

будівництва для працівників. Там, де це доцільно і можливо, можна

користуватися послугами регіональних житлових центрів, створених

під егідою чи за допомогою Організації Об'єднаних Націй або інших

відповідних міжнародних організацій.

33. Слід докладати всіх зусиль для підвищення ефективності

роботи дрібних підрядчиків, наприклад шляхом надання їм інформації

про дешеві матеріали та методи будівництва, шляхом забезпечення їм

в централізованому порядку можливості брати напрокат інструменти і

обладнання, організації курсів спеціальної підготовки, а також

шляхом створення відповідної системи фінансування там, де її ще не

має.

34. Заходи щодо зниження вартості будівництва не повинні

призводити до зниження житлових норм для працівників і

відповідного комунального обслуговування.

VII. Житлове будівництво як засіб стабілізації зайнятості

35. Там, де в будівництві існує безробіття, яке значною мірою

перевищує часткове безробіття, що має місце в період, коли

будівельники припинили роботу на одному будівництві та починають

працювати на іншому, або де існує значне безробіття поза

будівництвом, повинні бути розширені, якщо це доцільно, програми

будівництва житла для працівників і введення комунального

обслуговування, пов'язаного з ним, щоб надати роботу якомога

більшій кількості безробітних.

36. У період спаду приватного будівництва або спаду

економічної активності взагалі і в тих випадках, коли потрібно

збільшити обсяг будівництва, уряд повинен вживати особливих

заходів з метою заохочення будівництва місцевими органами влади,

приватними підприємствами або тими й іншими, житла для працівників

і введення комунального обслуговування, пов'язаного з ним, за

допомогою таких засобів, як надання фінансової допомоги або

розширення можливостей отримання кредиту.

37. Заходи щодо збільшення у разі потреби обсягу приватного

будівництва житла можуть передбачати зниження проценту й

неодмінного першого внеску, а також подовження терміну погашення

позики.

38. Там, де це доцільно, заходи, яких вживають для скорочення

сезонного безробіття в будівництві, можуть включати:

a) застосування всього необхідного обладнання, машин,

матеріалів і техніки для того, щоб будівництво здійснювалось

задовільно й в умовах безпеки і щоб працівники були захищені в ті

періоди, які завжди вважалися несприятливими для ведення

будівельних робіт;

b) роз'яснення заінтересованим особам, що з технічного

погляду можливо, а з соціального - вигідно не переривати

будівельних робіт у несприятливих кліматичних умовах;

c) надання субсидій для повного або часткового відшкодування

додаткових витрат, які можуть бути потрібними під час виконання

будівельних робіт у таких умовах;

d) розподіл у часі різних стадій виконання програм

будівництва житла і засобів комунального обслуговування таким

чином, щоб сприяти скороченню сезонного безробіття.

39. У разі потреби слід вживати потрібних заходів для

забезпечення адміністративного та фінансового співробітництва між

різними центральними та місцевими організаціями у здійсненні

програми стабілізації зайнятості, яка стосується будівництва житла

і введення комунального обслуговування, пов'язаного з ним.

VIII. Політика в галузі квартирної плати

40. 1) Хоча в країнах із високорозвиненою промисловістю, з

високим і зростаючим рівнем життя однією з довгострокових цілей

повинно бути те, щоб квартирна плата мала тенденцію до перекриття

нормальних витрат на утримання житла, беручи до уваги принципи,

викладені в параграфі 4 Загальних принципів, загальною метою має

бути те, щоб внаслідок підвищення реальної заробітної плати й

збільшення продуктивності праці в будівництві процент доходів

працівників, який відраховується на квартирну плату, що перекриває

нормальну вартість житла, поступово знижувався.

2) Процент повернення капіталовкладень не може бути

підвищеним понад розумну межу за рахунок збільшення квартирної

плати.

3) У періоди гострої нестачі житла слід вживати заходів щодо

відвернення значного підвищення квартирної плати за наявне житло

працівників. З полегшенням становища з нестачею житла і

будівництвом достатньої кількості житла, що відповідає основним

вимогам щодо задоволення потреб працівників, ці заходи можуть там,

де це доцільно, поступово послаблятися з урахуванням положень

цього параграфа.

IX. Міське, сільське та районне планування

41. Із урахуванням існуючих державних та приватних

транспортних засобів житла працівників повинні, наскільки це

здійсненно, знаходитися в районі, з якого можна легко дістатися до

місця роботи, близько від таких комунальних закладів, як школи,

магазини, місця й можливості для відпочинку осіб будь-якого віку,

релігійні та медичні заклади, причому вони мають бути

розташованими таким чином, щоб район був привабливим і добре

спланованим і мав вільні від споруд зони.

42. Під час проектування нових будинків і планування нових

житлових районів для працівників слід докладати всіх зусиль щодо

проведення консультацій з організаціями, які репрезентують

майбутніх мешканців, і які краще за інших можуть дати пораду щодо

найбільш придатних способів задоволення житлових та інших потреб.

43. У разі вибору площадки для житлового будівництва для

працівників слід брати до уваги можливість забруднення повітря

заводами, а також топографічні умови, які можуть значно впливати

на прибирання стічних і каналізаційних вод та інших відходів.

44. У разі будівництва тимчасових жител особливо важливо

забезпечувати планування житлових масивів і контроль за густотою

їхнього заселення.

45. Бажано дотримуватися принципу створення у великих і малих

містах таких взаємопов'язаних районів, як житловий, торговий,

промисловий, з метою забезпечення найбільш сприятливого оточення

для працівників і їхніх сімей і зведення до мінімуму як часу, що

витрачається працівниками на проїзд до місця роботи й назад, так і

пов'язаного з цими поїздками ризику.

46. З метою боротьби з трущобами компетентні органи влади в

співробітництві у разі потреби з місцевими й іншими

заінтересованими організаціями, а також із землевласниками,

домовласниками й мешканцями повинні вживати практично всіх, що

можливо здійснити, заходів для реконструкції районів трущоб

шляхом, зокрема, відновлення й модернізації придатних для цього

будинків і збереження будинків, що становлять архітектурний або

історичний інтерес. Компетентні органи влади повинні також вживати

належних заходів для забезпечення задовільною житловою площею

сімей, які вимушено виселяють на період здійснення реконструкції.

47. Для ліквідації надлишкової густоти населення у великих

міських центрах плани майбутнього будівництва повинні складатися

на порайонних засадах, щоб не допускати зайвого скупчення

промислових об'єктів і населення й досягти кращої рівноваги між

міським і сільським розвитком.

Конвенції та рекомендації, ухвалені

Міжнародною організацією праці

1919-1964, Том I

Міжнародне бюро праці, Женева

Міжнародна організація праці: