Пропозиція 
         нагальних положень міжнародної робочої зустрічі 
             про ситуацію рухомої спадщини в країнах 
                  Центральної та Східної Європи 
 

     Учасники зустрічі:

     взяли до  уваги  важливість  проблем,  дотичних до збереження 
рухомої спадщини в країнах Центральної та Східної Європи;

     визнали за  потрібне  вжити негайних і тимчасових заходів іще 
до того, як зміниться відповідне законодавство.

     Ними запропоновано таке. 

                        I. Інвентаризація 

     1. Проведення     інвентаризації    виключно    найважливіших 
предметів,  що утримуються приватними власниками  чи  церквою,  аж 
доки  повну  інвентаризацію не буде завершено.  Інвентаризація має 
проводитися органами влади;  власникам слід надати право  включати 
їхню  власність  до інвентаризації.

     2. Розроблення  положень,   що   сприятимуть   інвентаризації 
власності,   наприклад,  повне  звільнення  від  оподаткування  чи 
вільний  продаж  у  країні  творів   мистецтва,   які   підлягають 
попередньому  декларуванню,  може  подолати  традиційне  небажання 
власників інвентаризувати свою власність. 

                           II. Експорт 

     Прийняття правил,  що регулюють  експорт  рухомих  культурних 
цінностей та містять такі принципи:

     a) заява на експорт  культурних  цінностей  має  розглядатись 
адміністрацією за спрощеною процедурою у встановлений термін;

     b) відмова у видачі експортної ліцензії мусить  бути  належно 
обгрунтована;

     c) у  випадку  експорту  неінвентаризованої  власності   вона 
підлягає   оподаткуванню   згідно   з   ціною,  задекларованою  її 
власником;

     d) якщо  у  видачі  експортної  ліцензії відмовлено,  державі 
належить переважне право на купівлю за ціну,  замовлену  власником 
чи встановлену незалежними експертами.
 У цьому випадку держава має 
купити витвір  мистецтва  сама  чи  на  користь  інших,  від  кого 
вимагалося б утримувати його у країні протягом принаймні 10 років;

     e) незаконний експорт культурних  цінностей  мусить  каратись 
конфіскацією  таких  цінностей  як  у  продавця,  так і в покупця. 
Держава стає законним  володільцем  такої  власності.  Передавання 
права власності за таких обставин не може підпадати під дію строку 
давності;

     f) треба   сприяти   встановленню   системи   винагород   для 
працівників митниці за конфіскацію культурних цінностей у  випадку 
незаконного їх експорту. 

                    III. Презумпція mala fide* 

     1. Скасування  процедури  щодо  презумпції  mala  fide  проти 
будь-якого покупця власності, яка походить із країн Центральної та 
Східної  Європи,  аби  спростити  вимогу країни її походження щодо 
повернення такої власності  будь-коли.

     2. Презумпція mala fide застосовується, якщо не буде доведене 
інше,  проти  будь-якого  покупця  рухомих  культурних  цінностей, 
куплених  ним  у  торговця,  який  не  інвентаризував  їх у своєму 
реєстрі продажу,  або куплених у невизначеної особи,  яка не  мала 
експортної ліцензії. Це має також застосовуватися до археологічної 
цінності без власника.

     3. Пропонується  підписати  відповідний  міжнародний акт,  що 
зв'язав  би  країни  Центральної  та  Східної  Європи  та  був  би 
прийнятий  західними  державами,  які  є  традиційними імпортерами 
культурних цінностей.  Такий акт міг би  набрати  чинності  на  10 
років  та  бути доведеним до професійних асоціацій на ринку творів 
мистецтва. 
__________________ 
     * Недовіра (лат.) Ред. 

                     IV. Інформація та освіта 

     1. Розроблення акта щодо обміну  інформацією  про  незаконний 
обіг  культурних  цінностей,  зв'язаного  з  банком даних у царині 
культури та доступного для органів влади,  професійних  асоціацій, 
торговців   антикваріатом   і   творами   мистецтва,  покупців  та 
Інтерполу.

     2.
 Започаткування   інформаційних  кампаній  для  активізації 
широкого загалу у справі захисту культурних цінностей через засоби 
масової інформації. Ці кампанії можна було б також використати для 
інформування власників про необхідність інвентаризації.

     3. Уряди  мають  сприяти  співробітництву  між різноманітними 
відділами та службами безпеки. 

                          V. Реституція 

     1. Дискусія щодо  реституції  творів  мистецтва  з  публічних 
колекцій. Мають бути знайдені рішення для встановлення балансу між 
правом власності та публічними виставками таких творів мистецтва.

     2. Реституція попереднім власникам культурних цінностей,  які 
не  належать  публічним   колекціям,   після   їх   включення   до 
інвентаризації.  Сприяння  переважному  праву  купівлі  країною за 
прийнятною  ціною  чи  резервування   права   використання,   коли 
культурна   цінність   передається   для   публічної  виставки  (в 
останньому випадку ім'я власника повинно бути чітко визначене).

     3. Негайна   реституція  адміністрацією,  після  внесення  до 
інвентаризації,  рухомого  майна,  яке  є   невід'ємною   частиною 
нерухомого, або впевненість, що його збереженість гарантується.

     4. Реституція  культурних  цінностей  меншої  значущості,  що 
зберігалися попереднім власником,  які не є частиною декоративного 
комплексу. 

                     VI. Ринкове регулювання 

     1. Вимога до торговців творами мистецтва належно вести реєстр 
продажу  і  купівлі,  який  може  слугувати доказом для покупців і 
продавців для того, щоб отримувати фінансові переваги та експортні 
ліцензії.  Невидача ліцензії на експорт передбачає переважне право 
на купівлю  державою  в  лімітований  період  часу  та  за  ціною, 
встановленою незалежними експертами.

     2. Повне звільнення від  оподаткування  будь-яких  культурних 
цінностей, записаних згідно з пунктом 1, як для покупця, так і для 
продавця.
   Цю   операцію   слід   передати   органам   влади   до 
інвентаризації.

     3. Згідно  з  чинними  положеннями   резервних   вимог,   які 
зачіпають страхові компанії,  рухомі й нерухомі культурні цінності 
мають кваліфікуватися для включення до  резервних  вимог. Будь-яку 
подібну трансакцію треба включати до інвентаризації.

     4. Стосовно банків і фінансових інститутів: рухома й нерухома 
культурна  власність  має  розглядатися як другорядна за принаймні 
50% від її ринкової ціни.

     5. Передбачення  заснування міжнародного фонду рефінансування 
та  факторингу  для   купівлі   творів   мистецтва   національними 
фундаціями  культурної  спадщини чи іншими культурними фундаціями. 
Фінансування належить здійснювати через кредити з  низьким  рівнем 
процентів.  Куплені  твори  мистецтва  могли б виставлятись у всіх 
країнах - членах фонду. 

     Прага, 9-11 листопада 1993 р. 

 Україна в міжнародно-правових відносинах, 
 книга 2, Правова охорона культурних цінностей, 
 Київ, Юрінком Інтер, 1997