ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 

                        П О С Т А Н О В А 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 22.06.2004                                    Справа N А-42/13-04 

         (ухвалою Судової палати у господарських справах 
              Верховного Суду України від 07.10.2004 
         відмовлено у порушенні провадження з перегляду) 
 

     Вищий господарський суд  України  у  складі  колегії  суддів: 
Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Г. Фролової

     за участю представників:

     позивача

     відповідача

     розглянувши у  відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 
Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

     на постанову  від  09.03.2004  року Харківського апеляційного 
господарського суду

     у справі N А-42/13-04 господарського суду Харківської області 
за позовом     Товариства     з     обмеженою     відповідальністю 
"Атлантіс-Торг"

     до Державної  податкової  інспекції   у   Жовтневому   районі 
м. Харкова

     Про визнання   недійсним   податкового   повідомлення-рішення 
N 58/486/23-205 від 18 грудня від 2003 року

     В С Т А Н О В И В: 

     Товариство з   обмеженою   відповідальністю   "Атлантіс-Торг" 
звернулось  з  позовом  до господарського суду Харківської області 
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення  Державної 
податкової інспекції    у    Жовтневому    районі    м.    Харкова 
N 58/486/23-205 від 18 грудня 2003 року,  яким визначено завищення 
суми  бюджетного  відшкодування  з  податку  на додану вартість за 
вересень 2003 року на суму 1444570,0 грн.
  та за жовтень 2003 року 
на суму 1339755,0 грн. 

     Підставою прийняття         оспорюванного         податкового 
повідомлення-рішення є акт від 18.12.2003 року  N  486/23-205  про 
результати позапланової          документальної          перевірки 
ТОВ "Атлантіс-Торг"    з    питань     правильності     визначення 
задекларованої  до  відшкодування з бюджету суми податку на додану 
вартість за вересень,  жовтень  2003  року,  в  якому  зафіксовано 
порушення вимог підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7; пункту 7.3. 
статті 7  Закону  України  "Про  податок   на   додану   вартість" 
( 168/97-ВР  ) шляхом включення до податкового кредиту сум податку 
на додану вартість,  що не підтверджені податковими накладними,  а 
також статті   219   Цивільного   кодексу   України  (  1540-06  ) 
(в редакції до 01.01.2004 р.). 

     Рішенням господарського   суду   Харківської   області    від 
05.02.2004   року   позовні   вимоги  задоволено  шляхом  визнання 
недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі 
м. Харкова N 58/486/23-205 від 18 грудня 2003 року. 

     Рішення мотивоване  тим,  що  позивач  правомірно на підставі 
приписів статті 7 Закону України "Про податок на додану  вартість" 
(   168/97-ВР  )  включив  суму  податку  на  додану  вартість  до 
податкового кредиту.  При цьому  господарський  суд  зазначив,  що 
виправлені  податкові  накладні,  які  були  надані  позивачем  до 
закінчення перевірки та копії яких надано до матеріалів справи,  є 
дійсними. 

     В частині  застосування статті 219 Цивільного кодексу України 
( 1540-06 ) господарський суд визначив,  що ця стаття  не  регулює 
правовідносини,  що  виникають  між різними юридичними особами при 
виконанні  господарських  договорів,  які   відображені   в   акті 
перевірки.
 

     За апеляційною   скаргою  Державної  податкової  інспекції  у 
Жовтневому районі м. Харкова Харківський апеляційний господарський 
суд,  переглянувши рішення господарського суду Харківської області 
в апеляційному порядку,  постановою від  09.03.2004  року  залишив 
його без змін з тих же підстав. 

     ДПІ у   Жовтневому   районі   м.  Харкова  подала  до  Вищого 
господарського суду касаційну  скаргу  на  постанову  Харківського 
апеляційного  господарського  суду,  в  який  просить  рішення  та 
постанову  у  справі  скасувати,  в  задоволенні  позовних   вимог 
відмовити,  мотивуючи  касаційну  скаргу  доводами про неправильне 
застосування судом норм матеріального та процесуального права. 

     При цьому,  заявник у касаційній скарзі звертає увагу суду на 
те,  що в порушення підпункту 7.2.1.  пункту 7.2.  статті 7 Закону 
України "Про  податок  на   додану   вартість"   (   168/97-ВР   ) 
ТОВ "Атлантіс-Торг"  було  включено  до складу податкового кредиту 
суму  ПДВ  по  податковим  накладним,  заповненим   з   порушенням 
встановленого  порядку,  а  саме - не відображене місцезнаходження 
підприємства,  що призвело до завищення податкового кредиту.  Крім 
того, на думку ДПІ наявність взаємної заборгованості між позивачем 
та його  контрагентами  тягне  за  собою  співпадання  боржника  і 
кредитора в одній особі,  відповідно статті 219 Цивільного кодексу 
України ( 1540-06 ). 

     Позивач відзив на касаційну скаргу не надав. 

     Заслухавши доповідь  судді-доповідача,   перевіривши   наявні 
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин 
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові  у  даній 
справі,  колегія  суддів  вважає,  що касаційна скарга не підлягає 
задоволенню з таких підстав.
 

     Відповідно до    вимог    статті     111-7     Господарського 
процесуального  кодексу  України  (  1798-12 ) касаційна інстанція 
виходить з  обставин,  встановлених  у  справі  судами  першої  та 
апеляційної інстанції. 

     Як встановлено  господарськими  судами  першої та апеляційної 
інстанції в  акті  перевірки  від  18.12.2003  року  N  486/23-205 
зафіксовано, що позивач включив до податкового кредиту суму ПДВ за 
вересень 2003 року - 1184902,00 грн.  та за жовтень  2003  року  - 
753026,00 грн. по податковим накладним,  заповненим,  з порушенням 
вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2  статті  7  Закону  України  "Про 
податок  на  додану  вартість" ( 168/97-ВР ),  а саме не зазначена 
адреса підприємства.  Також  за  результатами  перевірки  позивачу 
зменшена  сума  до  відшкодування ПДВ в розмірі 846387,00 грн.  за 
вересень 2003 року у  розмірі  259668,00  грн.  та  за  жовтень  у 
розмірі 586719,00 грн. в зв'язку з порушенням пункту 7.3. статті 7 
Закону України "Про податок на додану вартість",  а саме:  позивач 
згідно  договорів  купівлі-продажу    та комісії отримав продукцію 
від ПП "Деметра",  ТОВ "Данфа",  ПП "ОСА-2002",  ПП "Еллада-2002", 
ПФ "Дарія"  з частковою її оплатою.  В той же час в даному випадку 
вищевказані підприємства є  одночасно  дебіторами  (Боржниками)  і 
кредиторами  по  відносинам  з позивачем,  і як вважає відповідач, 
вказані зобов'язання зупиняються співпаданням боржника і кредитора 
в  одній особі відповідно до статті 219 Цивільного кодексу України 
( 1540-06 ). 

     Ухвалюючи судові  рішення   господарські   суди   першої   та 
апеляційної  інстанції  дали  оцінку вище зазначеним обставинам та 
дійшли висновку про те,  що позивачем до закінчення перевірки було 
надано    перевіряючим    виправлені    податкові   накладні   від 
постачальників,  які відповідають вимогам підпункту  7.2.1  пункту 
7.2 статті  7  Закону  України  "Про  податок  на додану вартість" 
( 168/97-ВР ),  але ДПІ вони до  уваги  не  прийняті.  Крім  того, 
безпідставним є  посилання  відповідача  на  статтю 219 ЦК України 
( 1540-06 ), оскільки ця стаття передбачає зупинення зобов'язань у 
випадку  співпадання  боржника і кредитора в одній особі,  тобто у 
випадку злиття чи приєднання юридичних осіб,  якщо одне з них було 
кредитором  по  відношенню до другого.  В даному випадку позивач і 
його  контрагенти  різні  самостійні  юридичні  особи  як  на  час 
перевірки  так  і  на  час  розгляду  справи,  в  зв'язку  з  вище 
наведеним,  у відповідача не було законних підстав  для  зменшення 
суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість. 

     Судова колегія  вважає,  що такі висновки господарського суду 
першої та апеляційної інстанції відповідають фактичним  обставинам 
справи та вимогам діючого законодавства виходячи з наступного. 

     Відповідно до  підпункту 7.4.1.  пункту 7.4.  статті 7 Закону 
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР )  податковий 
кредит  звітного  періоду  складається із сум податків,  сплачених 
(нарахованих ) платником податку у звітному періоді  у  зв'язку  з 
придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до 
складу валових витрат виробництва (обігу). 

     Відповідно до підпункту 7.4.5.  статті 7 Закону України  "Про 
податок   на  додану  вартість"  (  168/97-ВР  )  не  дозволяється 
включення  до  податкового  кредиту  будь-яких  витрат  по  сплаті 
податку,  що  не підтверджується податковими накладними чи митними 
деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт 
(послуг)  чи банківським документом,  який засвідчує перерахування 
коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). 

     У разі коли на  момент  перевірки  платника  податку  органом 
державної  податкової служби суми податку,  попередньо включені до 
складу  податкового   кредиту,   залишаються   не   підтвердженими 
зазначеними  цим  підпунктом  документами,  платник  податку  несе 
відповідальність  у  вигляді  фінансових   санкцій,   установлених 
законодавством,   нарахованих  на  суму  податкового  кредиту,  не 
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. 

     Доводи відповідача,  викладені  у  касаційній  скарзі,   щодо 
заповнених   з   порушенням   встановленого   порядку   податкових 
накладних,  а саме - не відображення місцезнаходження підприємства 
не  беруться судовою колегією до уваги,  оскільки,  як встановлено 
господарськими судами першої та апеляційної  інстанцій,  позивачем 
до   закінчення  перевірки  було  надано  перевіряючим  виправлені 
податкові накладні від постачальників,  які  відповідають  вимогам 
підпункту  7.2.1.  статті  7 Закону України "Про податок на додану 
вартість" ( 168/97-ВР ). 

     Також не беруться до уваги посилання відповідача на порушення 
позивачем  пункту  7  "Порядку  заповнення  податкової  накладної, 
затвердженого Наказом  ДПА  України  від  30.05.1997  року  N  165 
( z0233-97 )",  оскільки ця норма застосовуються у випадку відмови 
продавця видати податкову накладну,  а відповідно до статті  111-7 
Господарського   процесуального   кодексу   України  (  1798-12  ) 
касаційна інстанція виходить  з  обставин,  встановлених  у  даній 
справі судом першої та апеляційної інстанції. 

     Посилання відповідача   в   касаційній   скарзі   на  приписи 
статті 219 Цивільного кодексу України не беруться судом до  уваги, 
оскільки  стаття  219  передбачає  зупинення зобов'язань у випадку 
співпадання боржника і кредитора в одній особі,  тобто  у  випадку 
злиття  чи  приєднання  юридичних  осіб,  якщо  одне  з  них  було 
кредитором по відношенню до другого. 

     Як встановлено господарськими судами  першої  та  апеляційної 
інстанцій позивач і контрагенти різні самостійні юридичні особи як 
на час перевірки і на час розгляду справи. 

     Враховуючи наведене,  судова колегія вважає,  що  рішення  та 
постанова   у   справі   прийнятті   у   відповідності  з  нормами 
матеріального та процесуального права,  підстав для  їх  зміни  чи 
скасування не вбачається. 

     З огляду  на  викладене  та керуючись статтями 111-5,  111-7, 
пунктом 1 статті  111-9,  статтею  111-11  Господарського  кодексу 
України (    1798-12    ),   Вищий   господарський   суд   України 
П О С Т А Н О В И В: 

     Рішення господарського   суду   Харківської    області    від 
05.02.2004    року    та   постанову   Харківського   апеляційного 
господарського суду від 09.03.2004  року  у  справі  N  А-42/13-04 
господарського  суду  Харківської  області залишити - без змін,  а 
касаційну  скаргу  Державної  податкової  інспекції  у  Жовтневому 
районі м. Харкова - без задоволення.