ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 

                        ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ 

                      20.11.2008  N 01-8/685 
 

                    Про практику застосування 
                    у вирішенні спорів деяких 
                    норм чинного законодавства 
 

                (за матеріалами справ, розглянутих 
                     Верховним Судом України) 
 

     З метою забезпечення однакової і правильної судової  практики 
вважаємо  за  необхідне  довести  до  відома  господарських  судів 
правові позиції,  які пов`язані із застосуванням  Верховним  Судом 
України деяких норм чинного законодавства і знайшли відображення в 
його постановах. 

     1. Господарським судам підвідомчі справи у спорах, пов'язаних 
із  захистом  цивільних прав і обов'язків на земельну ділянку,  що 
використовується в господарській діяльності,  в яких беруть участь 
суб'єкти господарської діяльності.

     Закрите акціонерне товариство  звернулося  до  господарського 
суду  з  позовом про визнання недійсними рішень сільських рад щодо 
передачі у власність підприємству  земельних  ділянок  і  визнання 
недійсними  виданих  на  підставі  цих  рішень державних актів про 
право власності на землю.

     Місцевим господарським судом у позові відмовлено з посиланням 
на те,  що предметом розгляду даної справи є,  зокрема, оскарження 
рішень  органів  місцевого  самоврядування,  а  тому спір у справі 
носить  публічно-правовий  характер  і  повинен  розглядатися   за 
правилами,  встановленими  Кодексом  адміністративного судочинства 
України ( 2747-15 ).  При цьому  суд  послався  на  частину  першу 
статті  2,  пункт 7 частини першої статті 3 та пункт 6 Прикінцевих 
та перехідних положень названого Кодексу.

     Апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції 
було скасовано і прийнято нове  рішення,  яким  позов  задоволено.
 
Відповідну  постанову  мотивовано  посиланням на приписи статей 1, 
41,  12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), 
згідно  з  якими  господарські  суди  розглядають справи в порядку 
позовного  провадження,  коли  склад  учасників  спору  відповідає 
приписам  статті 1 цього Кодексу,  а правовідносини,  з яких виник 
спір,  мають господарський характер.  При  цьому  апеляційний  суд 
зазначив,  що господарські суди вправі розглядати справи у спорах, 
що виникають із земельних відносин,  в яких беруть участь суб'єкти 
господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав 
та обов'язків і використовується  в  господарській  діяльності  на 
підставі цивільно-правових угод.

     Погодившись з висновками  апеляційного  господарського  суду, 
суд касаційної інстанції зазначив, що ознаками спору, підвідомчого 
господарському  суду  є,  зокрема,   участь   у   спорі   суб'єкта 
господарювання,  наявність між сторонами господарських відносин та 
спору про право,  що  виникає  з  відповідних  відносин,  а  також 
відсутність  у  законі  норми,  що  прямо  передбачала б вирішення 
такого спору судом іншої  юрисдикції.  Відтак,  господарські  суди 
вправі   розглядати   справи  у  спорах,  пов'язаних  із  захистом 
цивільних прав і обов'язків на земельну  ділянку,  в  яких  беруть 
участь суб`єкти господарської діяльності.

     Верховний Суд України не знайшов підстав  для  скасування  чи 
зміни  постанови  Вищого господарського суду України у відповідній 
справі (постанова   Верховного   Суду   України   від   04.11.2008 
N 2-15/1652.1-2007А(2-2/1083-2005) 

     2. Чинне  законодавство  не  заперечує звернення кредитора до 
господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника  суми,  на 
яку  заборгованість  за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку 
індексації,  а також процентів річних  від  простроченої  суми  за 
період  після  прийняття  судом  рішення про стягнення відповідної 
заборгованості.

     Рішення господарського   суду  про  стягнення  з  відповідача 
основного боргу,  пені, інфляційних нарахувань та процентів річних 
не  виконано,  тому  позивач на підставі частини другої статті 625 
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК  України)  просив 
стягнути  з  відповідача  суму інфляційних нарахувань та процентів 
річних за період  після  прийняття  судом  рішення  про  стягнення 
відповідної заборгованості.

     Відповідач проти позову  заперечував  з  тих  підстав,  що  з 
прийняттям  судового  рішення цивільні права та обов'язки позивача 
як  кредитора  за  договором   стосовно   боржника   припиняються.
 
Наявність   зобов'язання  лише  у  боржника  в  процесі  виконання 
судового  рішення  свідчить  про  припинення  договірних  відносин 
сторін, а  це  унеможливлює  застосування  статті  625  ЦК України 
( 435-15 ) після ухвалення судового  рішення  та  його  фактичного 
виконання.

     Рішенням місцевого господарського суду,  з  якими  погодилися 
суди апеляційної і касаційної інстанцій, позов задоволено. Рішення 
мотивовано  тим,  що  право  кредитора  вимагати  сплату  боргу  з 
урахуванням  індексу  інфляції  та  процентів  річних  є  способом 
захисту його майнового права та  інтересу,  суть  яких  полягає  у 
відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових 
коштів внаслідок інфляційних  процесів  та  отриманні  компенсації 
(плати)  від  боржника  за користування утримуваними ним грошовими 
коштами,  належними до сплати кредитору. При цьому суд послався на 
приписи статей 519, 612 та 625 ЦК України ( 435-15 ).

     Верховний Суд    України    визнав    правильними    висновки 
господарських  судів  стосовно стягнення інфляційних нарахувань та 
процентів  річних  на  існуючу   заборгованість   за   невиконаним 
зобов'язанням, виходячи з такого.

     Згідно зі статтями 598-609 ЦК України ( 435-15 ) рішення суду 
про  стягнення  боргу  не  є  підставою  для  припинення грошового 
зобов'язання.

     Водночас, приписи  статті  625  ЦК  України  (  435-15  )  не 
заперечують  звернення  кредитора  з  вимогою  про   стягнення   з 
боржника,  який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, 
на  яку  заборгованість  за  грошовим  зобов'язанням  підвищена  в 
порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми 
за невиконання грошового зобов'язання,  зокрема,  за період  після 
прийняття  судом  відповідного  рішення (постанова Верховного Суду 
України від 30.09.2008 N 1/384-07). 

 Заступник Голови 
 Вищого господарського 
 суду України                                         В.Москаленко